УКРАЇНСЬКА ПРАВОСЛАВНА ПАРАФІЯ ПОКРОВИ ПРЕСВЯТОЇ БОГОРОДИЦІ ТА СВ. ЛУКИ КРИМСЬКОГО

Через кілька років бельгійська влада прийняла рішення про демонтаж табору в Maurage. Бараки зносили один за одним, і врешті-решт залишилася лише каплиця посеред рівнини, яка також згодом була демонтована.

Проте, несприятливі умови життя і праці, а також прагнення до кращого майбутнього, змусили багатьох українців емігрувати далі — за океан, до Канади та Сполучених Штатів Америки, після закінчення їхніх трудових контрактів. Це призвело до скорочення кількості парафій. Архієпископ Михаїл та значна частина вірних також мігрували. У Бельгії залишилося лише чотири парафії: Liège, Bruxelles, Zwartberg et Maurage.

Протоієрей Іоан Бачинський відвідував парафії, де відчувалася потреба у священнослужителях і завдяки його особистому внеску та праці, життя української церкви в регіонах Mons і Charleroi було добре організовано, задовольняючи духовні потреби робітників. У 1949 році для проведення богослужінь було призначено протоієрея Миколу Овчаренка, а того ж року парафію відвідав архієпископ Михаїл.

Цікаво відзначити, що навіть без фінансової допомоги місцевої влади, українці заснували одинадцять парафій по всій Бельгії. Ці храми прикрашалися цінними іконами та чудовими іконостасами, що свідчило про глибоку віру та прагнення зберегти свою культурну спадщину. Кожна парафія мала свої братства, а священики не лише духовно підтримували паству, але й організовували хори, допомагали нужденним, відвідували парафіян та проводили катехизацію в суботніх школах. При цьому священнослужителі часто були змушені працювати, іноді навіть на шахті, щоб забезпечити себе та свої сім'ї.

Вже 12 вересня того ж року храм був освячений. Енергія та невтомна праця протоієрея Іоана Бачинського дозволили організувати церковне життя, і невдовзі виникли нові парафії у різних містах, зокрема у Wasmes, Tertre, Hensies, Pommeroeul, et Ressaix. Після візиту архієпископа Михаїла до Liège 22 вересня 1948 року, до Бельгії прибули інші священнослужителі: протоієреї: М. Овчаренко, Є. Чежів, М. Тарнаветський та П. Архангельський.

У 1947-1948 роках численні українці оселилися в селищі Maurage, де їх розмістили в колишньому солдатському таборі. Саме тут, у 1948 році, відбулося перше зібрання на якому було вирішено організувати незалежну православну церкву. Завдяки підтримці керівництва шахти, 4 липня 1948 року під проводом протоієрея Іоана Бачинського та парафіяльної ради на чолі з Григорієм Котляром була заснована Церква Покрови Пресвятої Богородиці.

Хоча нова робота була важкою та незвичною, вона дозволяла їм задовольняти базові потреби.

Випробування та збереження віри.

Заснування громади в Maurage та Boussoit.

Після цих трагічних подій, митрополит Афінагор всіма силами намагався прискорити та завершити відновлення цього храму, адже після ремонту він буде надзвичайно корисним для духовної підтримки біженців. Це оновлення не просто відновлює стіни, воно символізує оновлення духу, єдності та непохитної віри, яка передається з покоління в покоління, даруючи надію та зміцнюючи зв'язок поколінь у ці важкі часи.

Коли каплицю довірили Митрополиту Афінагору, майбутнє її призначення не було до кінця зрозумілим. Незважаючи на те, будівлю почали відновлювати, адже вона потребувала реставрації. І хто ж міг тоді уявити, що в Україні 24 лютого 2022 року, розпочнеться повномасштабне вторгнення росії і що тисячі українців будуть змушені покинути свою країну, знайшовши притулок, зокрема, в Бельгії.

За Божим промислом та за порадою Іоанна єпископа Парнаського, щоб забезпечити майбутнє цієї святині, парафія і всі необхідні документи були довірені через о. Бориса Хайневського, Його Високопреосвященству Митрополиту Бельгійському екзарху Нижніх країн та Люксембургу Афінагору (Вселенський Патріархат).

З часом, парафія зіткнулася з новими викликами: до 2019 року залишилося лише троє парафіян. Серед них була і Наталія Баккарт, яка, написавши листа, стала одним з ініціаторів відновлення парафії.

За 60 років багато чого змінилося. Місце, де колись був табір, тепер забудовано новими будинками, а українці живуть розкидано. Парафія в Boussoit стала набагато меншою, адже минуло три покоління, і важливо пам'ятати, що завдання збереження Церкви та традицій не є легким. На шляху виникали різні труднощі, але віра і мудрість допомагали їх долати.

Він отримав титул єпископа Парнаського. З 2001 по 2004 роки настоятелем був отець Віталій Дерев'янко, а з 2004 року парафією опікувався єпископ Іоан.

Після смерті протоієрея Іоана Бачинського 8 червня 1972 року, було призначено протоієрея Бориса Хайневського (з Франції) для служіння та управління парафією. Протягом шести років йому допомагав протоієрей Григорій Матвієнко з Гамбурга (Німеччина). 19 вересня 1982 року Іоан Дерев'янко був висвячений на священика і призначений для проведення богослужінь на парафії в Boussoit. В 1991 році він став єпископом і був прийнятий разом з іншими ієрархами української діаспори до канонічної юрисдикції Вселенського Патріархату (1995).

І через два роки наполегливої праці та жертовності, як з боку місцевих парафіян так і з боку колишніх вірних, що емігрували до Канади та США, було придбано будівлю в Boussoit. І в жовтні 1965 року каплицю було освячено, саме тут вірні з того часу моляться Богу. Каплицю відвідували архієпископ Орест у 1970 році та архієпископ Анатолій у 1986 році.

Щоб православні не залишилися без парафії, парафіяльна рада, до якої входили староста Стефан Бручанський, скарбник Григорій Котляр, члени Гаврило Клеменко, Микола Томенко, контрольна комісія Дмитра Вольового та Семена Сидорюка, спільно з протоієреєм Іоаном Бачинським, вирішили придбати будівлю у шахтного керівництва. Ця будівля мала б вміщувати каплицю та кімнату для зборів.

Сьогодення та майбутнє. Збереження ідентичності та нове відродження за Божим промислом.

Новий етап: Будівля в Boussoit.

Богослужіння очолив Його Високопреосвященство Митрополит Бельгійський Екзарх Нижніх країн та Люксембургу Афінагор, у супроводі священників та дияконів вселенської митрополії. Особливим моментом цього дня стало священиче рукоположення диякона Марка Цубери, який взяв на себе відповідальність за цю україномовну парафію.

29 березня 2025 року у нещодавно відремонтованій церкві, відбулася перша Божественна Літургія та освячення храму на честь Покрови Божої Матері та св. Луки Кримського. Цей день ознаменував нову еру для цієї парафії.

Нехай це святе місце завжди буде джерелом втіхи, єдності та непохитної віри, прославляючи Бога на віки віків. Амінь.

Для подальшого процвітання парафія потребує підтримки всіх православних віруючих, адже разом ми можемо зберегти цей важливий осередок віри та культури для майбутніх поколінь.

Він є місцем, де зустрічаються покоління, де передаються традиції та зберігається ідентичність. Особливо сьогодні, коли тисячі українців змушені шукати притулку за кордоном, цей храм набуває нового, глибокого сенсу, стаючи для них маяком надії, підтримки та духовного прихистку. Він є символом незламності українського духу.

Цей скромний, але значущий храм є не просто місцем молитви, він є живим свідченням багаторічної історії української присутності на бельгійській землі, пам'яттю про відвагу та віру перших емігрантів, які заклали фундамент духовного життя далеко від Батьківщини.

Сьогодні, після десятиліть випробувань та стійкості, Церква Покрови Пресвятої Богородиці та св. Луки Кримського знову дихає повноцінним життям. Богослужіння тут відбуваються на постійній основі, і парафія активно розвивається, знову стаючи духовним осередком для українців у Бельгії.

Спадщина, яка живе і закликає до єднання.